Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір'ях.
Велич Твою випромінюють в космос гарячі квазари.
Небом Чумацького Шляху пливуть Магеланові хмари.
Нам уночі мерехтять голубими вогнями Стожари.
Сонце розписує золотом ранки земні й надвечір'я.
Сила Твоя незмірима! Летять міріади галактик
В просторі зрідка розсипані (Слова Твого лаконічність?).
Ти їм дороги накреслив і швидкість задав і циклічність.
Є їм кінець, а чи якось світи ті вливаються в вічність,
В світло Твоє неприступне? і все це - лиш дійсності клаптик.
Господи, хто може розум Твій, суть Твою вічну збагнути?
Всипане зорями небо в премудрість високу щілинка.
Перед Тобою народи, мов крапля з відра, мов росинка.
З давніх давен натякаєш, що наша Земля - порошинка,
Місце, в яке захотів Ти життя таємницю вдихнути.
Милість Твоя величезна: у вік скептицизму й безвір'я
На небосхилі потрошки знімаєш печатки з творіння...
Кличеш знаннями й зірками із темряви гріхопадіння,
Стежку яскраво освітлюєш срібним нічним мерехтінням -
Людство сердечно запрошуєш до маєстату* довір'я.
Та захмелілі від успіхів в вивченні явищ природи,
В звивинах мозку не змігші Предвічного Бога вмістити,
Наполягають на власних теоріях створення світу,
Ловлячи Славу Твою в дзеркала телескопів з орбіти,
Людському розуму гордо і вперто виспівують оди.
Господи, їм би й за себе подяку Творцеві віддати -
Сяйво небес життєдайним струмком потекло б у нейрони.
Серцем почули б підступного часу лихі передзвони
І Вавілонської Башти зухвало не зводили б клони,
Не намагалися б виклик Повіки Живому кидати.
Продане вічному пошуку в рабство земне покоління...
Образ надкушених яблук - це символ прогресу й свободи?!
Бунт проти Бога веде до глобального краху народи!
Згорнеться небо сувоєм***, розсіються, висохнуть води.
Раптом закінчиться ера Господнього довготерпіння.
Господи, вченим і неукам, мудрим і людям звичайним
Дай зрозуміти фатальність ціни у бунтарства й невір'я.
Бог Вседержитель - не міф, не навіяне страхом повір'я!
Славу й могуття Твоє проповідують вголос сузір'я!**
Привідкривають туманності в надрах заховані тайни!
В небо вдивляюсь захоплено. Солодко серцю і щемно...
Держить Мала Ведмедиця в руці ясну Зірку Полярну,
Сяє Венера яскраво над обрієм в нічку безхмарну.
Господи, тільки краса ця була б для нас свідком не марним!
Нам би життям не пробігти безбожно, суєтно, даремно...
==========
* - повнота видатних, надзвичайних рис, особливостей когось, чогось великого, могутнього, які викликають подив, повагу. (http://lcorp.ulif.org.ua/dictua)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : Наставление женам - Сергей Сгибнев Надеюсь, что не обижу представителей прекрасной половины, предложив поразмышлять о супружестве (будущем, настоящем или, увы, прошедшем). Поразмышлять о своих избранниках, о том, что происходит между вами. В начале приведу выдержку одного из наших современников, а затем - из глубины веков – от ИОАННА ЗЛАТОУСТА, жившего и служившего Господу 1600 лет назад.
Итак,
А ваш предполагаемый супруг – равная ли вам пара? Это вечная истина, что никому не удастся что-либо изменить в человеке, которого он выбрал. Если вы вышли замуж за “фольксваген” телом, духом и душой, не ожидайте, что в браке нечто вдруг превратит его в “роллс-ройс”.
Итак, если ваше тело, дух и душа готовы к свершению, и ваш избранник тоже, и если вы стремитесь к соглашению о взаимной любви длиной в жизнь, то вы, наверное, как никто, готовы вступить в брак. Только помните: в день свадьбы вы вступаете в брак не с одним человеком, а с тремя. С тем, кто, как вы думаете, он есть. С тем, кто он есть на самом деле. Но, главным образом, – с тем, кем он станет потому, что будет жить с вами.
Приведенные слова - наши с вами современники. И, возможно, что многие их уже слышали. Ну, а теперь, милости просим - в вечность...
