Наставь мои стопы, Владыка, к Тебе.
Душа истомилась, как птица в неволе.
Пылинкой пред ветром, грибницей на пне
Себя ощущаю... Тропинкою в поле –
Затоптанной, выжженной... Трещины губ
От жажды к колючкам пустынным припали.
И душит сознанье тюремный уют,
А мысль о свободе – кувалдой по свае.
О, Боже! Услышь и пошли караван,
Который меня в Храм Твой светлый доставит.
Я загнана в угол, захлопнут капкан.
И снова в темнице, как был прежде Авель.
И тот же псалтырь и печаль на челе,
И то же желанье открыть чьи-то очи.
О, Боже! Хоть каплю пошли на заре,
А дни удлини, ночи сделай короче.
И высвети правду, а гнев отврати,
Пусть все познают Всемогущую милость.
Даруй мне безмолвия посох в пути,
Одежду смирения, чтоб не сносилась.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
